Перший, і такий необхідний нам ГОЛ!!! Все-таки люблю український футбол, особливо коли ми виграємо, особливо у жителів дурнуватої Росії

Інколи в голові відбувається ТАКЕ, що треба негайно рятувати нещасну, а то не буде в що їсти. Куди дівати зайву інформацію? Говорити самому з собою? Навантажувати друзів? Або писати в ЖЖ? 
Перші два варіанти мені не підходять, точніш перший - ще норм, а от другий... Шкода людей, не винні ж вони, що недобрий час вирішили зі мною френдити.... А над третім задумуюся. Хто читає всі мої писульки? Такі ж як і я! Тому нема чого їх жаліти!!!
Отже, питання перше:
Російська мова. Державна чи недержавна або й ще якась там.
Погодьтеся, круто знати досконало дві мови (ну... якщо це справді так, а не дикий суржик). Закордоном, до речі, російська мова вважається ледь не міжнародною і вперто наступає на п*яти англійській. Але ж ми хочемо, щоб наші балачки звучали лише українською - типу, ми - Українці і все таке. Похвальне бажання, але не можна ж забувати російську. Що робити? Вивчати її як іноземну? Але ж це не досконале володіння, а таке шось - "Мєня звать Юля, я встаю в 8 утра каждый день, делаю зарядку и иду в школу." Набагато ліпше, коли дитина чує російську з народження і запам*ятовує, наче так і треба, а не заводить словнички, типу:
Сахар - Цукор
Кот - Кіт
і не зазубрює інформацію. Але ж, як тобі бути з єдиною мовою в країні, якщо в сім*ях розмовлятимуть двома? Ох, і непросте то питання.      


№2
"Ніколи не кажи ніколи"
Бо я вже казала. Ох, і багацько казала - "Я ніколи не робитиму те, не піду туди, ніколи не побачу того". Ледь не все зробила, пішла і побачила. Інколи це, правда, на користь, а інколи, отак сидиш собі й думаєш :"Ото ж мені кара за довгий язик та за те, що людей судила:
"Ох, ти куриш, я - ніколи!"
"Ти зустрічаєшся з росіянином? Я - ніколи!"
"Я ніколи не дивитимусь Букіних!"
"Мені ніколи не сподобається чоловік, набагато старший!"
"Я ніколи не матиму довгих нігтів, їх носять тільки фіфи!"

З усього переліку я, хіба шо немала справ з жителями сусідньої Росії. 
І чого так відбувається? Я й досі вважаю, що довгі нігті носять фіфи, Букіних дивляться не зовсім розумні люди, курять ідіоти, а якщо тобі подобається хтось набагато старший - то взагалі маячня. Але все це присутнє в моєму житті, і хоч ти трісни, приносить задоволення...  

Ви намагалися шукати в людях, яких ненавидите, щось позитивне? Чи, можливо, ваше ставлення до них зумовлене певним стереотипом? Ні, я не кажу про ту дурнувату білявку, яка вас дратує вже не перший день, я маю на увазі якусь силу, яка уособляє в собі певну енегрію.
Гітлер...
Цікавитися цією непростою особою я почала 2 роки тому, а вивчати - зовсім нещодавно. Хоча, вивчати це голосно звучить.Скориставшись порадою О. Чекмишева про збалансованість подачі інформації я, для початку, придбала 2 книжечки про Адольфа: одну написав близький друг нациста, іншу - російський дослідник. 
Звичайно, що одні й ті самі ситуації показані з різних боків.
Одна книга показує Гітлера зі сторони ... звичайної людини: так, він кохав і ненавидів, радів і помилявся. Не їв м*яса, не пив алкоголю. Був делікатним і тактовним. Мудрим та мужнім. До речі, поважаю людей із сильним характером - пів-світу на коліна поставити не кожен зможе.

Можливо, комусь мої слова про позитивні сторони Гітлера напередодні 9 травня здадуться хамством. Так і буде =)

"Фільм "Я-легенда" - чудовий. Прикольні декорації, професійна гра акторів, філософський смисл і ніякого хеппі-енду", - так думала я, ще не знаючи про альтернативну кінцівку для американців. Типу, головний герой помирився з монстрами і пообіцяв їх вилікувати. 
Добре, що цей кінець пропонувався лише американцям... Але, деякі українці вважають, що такий фінал був би кращим і для нас: " Альтернативный финал «Я — легенда» изо всех сил тянется к книжной развязке и хоть как-то сглаживает очевидные неровности кинотеатральной версии. Никаких вам дурацких тайников с печными заслонками и нелепого героизма."

А в тому самому альтернативному варіанті "очевидных неровностей" немає? Як може монстр, який вочевидь втратив всі присутні людям якості та рефлекси домовитись з чоловіком? Якою мовою, взагалі, вони говорили? І тим паче, невже у монстрів є почуття і вони можуть кохати? Яка гидота...
Люди, не ведіться на це!!! 
Можна ще оживити того прикольного песика, щоб всім стало краще - чого ж засмучуватися через фільм? В кінці зробити так, що всі щасливі і здорові, і взагалі, це все - сон. 
Давайте не будемо тупити, а то режисерам доведеться знімати 3 кінцівки: нормальну, для американців та для українців...

Чорна комедія...
Така чорна, як смола...
Але така смішна, що я вже рахую хвилини до того, коли подивлюсь її у МОЛОДОМУ ТЕАТРІ вдруге
Переклад Ірванця
У головній ролі - Ірма Вітовська
Ну що може бути краще?
До того ж це пародія на мого улюбленого Чехова
Вистава отримала призи у 4-ох номінаціях, в тому числі й "Краща вистава року"

Обов*язково найближчим часом насолодьтеся цим шедевром!!!

Вы когда-нибудь ходили в кинотеатр ТРИЖДЫ на один и тот же фильм? Думаете, это скучно? Вовсе нет...
Фильм "День радио" заставит вас пересмотреть его снова и снова! Тонкий русский юмор оценит уставший от американских комедий зритель. А поклонники таких груп, как "Мумий Тролль", "Ночные снайперы", "ВВ" прийдут в восторг от участия кумиров в фильме.
Всем советую посмотреть! Особенно журналистам!
Я ходила на фильм дважды, но собираюсь пересмотреть комедию и в пятницу))  

Сегодня, прогуливаясь по книжному магазину, и выискивая что-нибудь почитать "для души" я наткнулась на стенд с бесплатной газетой. Если чесно, подобными вещами я интересуюсь редко, но кричащая надпись не смогла не заинтересовать мою любопытную натуру. Вообщем, на фоне якро-белой обложки было написано "независимый еженедельник". Не удержавшись, я расхохоталась прям в магазине. Какой-то кошмар! К чему эта надпись? Понятное дело, что газетенку кто-то спонсирует, вряд ли добрый главред выпускает ее за свой счет на благо населения. А раз есть спонсор, значит он диктует усновие (спасибо, Чекмышеву, вбил нам в голову сей факт). А тот, кто дает деньги на подобное безобразие, ясное дело, диктует условие. Так о какой независимости может быть речь? Страшное дело...  

Підводячи підсумки навчального семестру, я дійшла до печальних висновків: ми ні фіга не читаємо!!! А якщо читаємо - то якусь маячку.
А в новорічні свята, дорвавшись до книжок, які, вже мабуть пилюкою припали, я вирішила прочитати щось "для душі". 
Першою моєю жертвою стала дитяча казочка, щось типу Гаррі Поттера, "Артур та Мініпути" Люка Бессона.
Перші дві частини сподобались, навіть дуже, а от третя й четверта викликала дратування - замало сюжету, забагато зайвих описів природи. Не книжка, а екологічний журнал.
Потім прочитала пару оповіданнь з Каттнера, мені навіть сподобалось, хоча фантастику не люблю.
Зараз відкопала "Солодку Дарусю" і намагаюсь проковтнути якомога швидше - щоб іншим книжкам вистачило канікулних днів.
В мене ще й Дереш валяється, закопаний під тоннами ксероксів. Придбала я його 100 років тому, коли купляла Нечуя-Левицького "Хмари" за наказом Боярської Л.В. 
Ну все, я заторкнула болючу тему... За навчальний симестр я начиталася такого!!! І Мадлен Олбрайт, і "Шахівницю", і "Галактику Гутенберга "бррр, це найгірша книжка і моєму житті (ну не люблю я читати чужі думки, в мене й своїх забагато), і Юрія Лаговського, чи як його там... Навіщо мені це все? Жодна книжка мені не знадобилася... Кажете, для загальної ерудиції? В мене для загальної ерудиції лежать томи улюблених поетів: Ахматової та Тютчева, подаровані мені на Нов ий рік!!! Ніяк руки не доходять... Ще й Ахматова почала рецензії писати... На Пущкіна. Я як згадаю подібну статтю Ліни Костенко "Генії в умовах заблокованої України" в газеті "Літературна Україна" за 1992 рік, яку я конспектувала в бібл ім. МАксимовича.... То мені вже нічого не хочеться.
А де такий предмет як зарубіжна література? Це ж знущання!!! Якщо ми не будемо читати твори Умберто Еко, Кафки, Бальзака, то я влаштую страйк!!!
Шановні викладачі!!! Будь ласка, давайте нам читати щось сучасніше, ніж Велесова книга, щось цікавіше, ніж Галактика Гутенберга!!!

До речі, в мене сьогодні іспит, побажайте мені удачі!!!

Розчарування року? Дико, і в той час цікаво. Дико – бо ти сам винен в усьому, єдине що – ти не передбачив моєї реакції на ситуацію. Ти не знав мене зовсім.

Цікаво – бо фігня, що сталася для тебе є подією. Подією року. Тобі не байдуже. А це говорить про багато речей.

Навіщо тобі я? Така цинічна, зла… Та, яка ніколи не пробачає помилки. В мене сильний характер, який ти б не зміг підкорити. Ніколи. Ти слабший.

Ми з тобою досить різні для спілкування. Те, що є нормальним для мене є аморальний для мене. І навпаки.  Ми не змогли б довго спілкуватися в будь-якому разі, і це повинно було статися. Інше питання в тому – як до ситуації поставився ти, і як я. Мені байдуже. Чесне слово.

Всі мої друзі й знайомі, - люди, які в чомусь кращі за мене, люди, в яких я маю чогось повчитися, які змінюють мій світ, роблять його досконалішим. Мені з такими цікавіше. Ти – не така людина. Але ніхто не винен.

Це не ти, а я погана. Я зізнаюся в цьому. Я маленька гидота, яка не дає спокійно жити нормальним людям. Ти правду сказав, що мій ЖЖ-нік повністю виправдовує мою сутність. Я злюча.

І нащо тобі спілкуватися з такою, як я?

Живи своїм життям, спілкуйся з цікавими тобі людьми, розповідай їм про ті нещастя, які випали на твої тендітні плечі, знайди компанію твого формату.

Щодо мене – мені ось так подобається. Мені подобається бути сильною, керувати ситуацією. Мені подобаються люди, які мене оточують. Але і їм я не пробачу помилок. Та вони їх не роблять.

Забула додати – терпіти не можу невдячність.

І ще одне… Ситуація мені, звичайно, лестить, та думаю, що не до кінця її заслужила . За цей рік ти «втратив» набагато тобі дорожчу людину, ніж я. Переживай за неї.

Якщо є зауваження або ти ж чимось не погоджуєшся – відкоментуй.